Страшний сон Кернеса, або чому "кульгава конячка" може перемогти у другому турі

Страшний сон Кернеса, або чому "кульгава конячка" може перемогти у другому турі
Страшний сон Кернеса, або чому "кульгава конячка" може перемогти у другому турі

Кернесу — бо не для того він любив Харків, працював для людей, щоб один на один зійтися з конкурентом, що має вдесятеро меншу підтримку. Першій трійці — бо не для того вони рвали на ганчірки тотемний збірний образ "єдиного кандидата", щоб зараз віддати квиток у другий тур опонентові. Досі млява предвибірка вдарила по очах.

Якщо зібрати всю соціологію за останні півтора місяці, змішати, додати крапельку інтриги від Адміністрації Президента, дрібку диявольського везіння Геннадія Адольфовича і бочку заскорузлої, негнучкою упертості консервативного електорату, то на виході можна отримати наступні цифри. В середньому по лікарні чинному меру обіцяють від 30 до 70% у першому турі. З одного боку, і 30, і 70 — це однаково багато в порівнянні з другим місцем, якому — незалежно від персони, яка його зайняла, — насипле від 5 до 8%. З іншого, Кернесу не потрібно сімдесят, йому потрібна чарівна алхімічна формула 50% + один голос, а з цим можуть трапитися проблеми, і ось чому.

Кернес як авторитарний акумулятор виборчої любові вже досяг своєї електоральної межі. Новими голосами він не приросте, і це природна динаміка для політичного довгожителя, а ось ядерний електорат, очевидно, розслаблений багаторічною аксіомою, що рівних або хоча б еквівалентних Геннадію Адольфовичу немає. Несподіваним наслідком такої стабільної прихильності може стати низька явка прихильників нинішнього міського голови в першому турі. І це страшний сон Кернеса, бо якщо на перший тур люди прийдуть голосувати по перевагах, то на другий — з антагонізму.

Страшний сон Кернеса, або чому "темна конячка" може перемогти у другому турі — фото 1

На фото: Юрій Сапронов і Геннадій Кернес

Трійка, що йде за Кернесом, має свій процентний розкид, але він незначний. Тарас Ситенко, Юрій Сапронов та Ігор Балута розділять між собою образ "антікернеса", тому що: а) демсили розірвало вхлам від перспективи вибору єдиного, б) президентська "Солідарність", трошки соромлячись, як блакитний злодюжка Альхен, виставила на гонках кульгаву коняку. Можна дискутувати про першопричини, але це дві базові складові непохитності Кернеса, і не бабусі, які голосують за лавки і клумби, винні в монополії чинного мера. Ще влітку було важко уявити будь-якого з цієї трійки на теоретичному другому місці, але сьогодні це даність. Як розпоряджаються цим несподіваним щастям раптові лідери №2 — нижче по тексту.

Але спочатку про кампанії лідера №1. Кернес традиційний: багато візуала у всіх місцях, які є в адміністративному доступі команди мера. Банери, білборди, розтяжки, напомінашки, в голову вбівашки — цей невигадливий інструмент ефективний, але не для підвищення явки. Електорат Кернеса і так знає, що #мернаш, тому білбордів не читає, а впевнений, що той залишиться міським головою. Тут Геннадій Адольфович повторює помилку більшості політиків старого гарту, думаючи, що краще багато поганої килимової пропаганди, ніж мало гарної точкової. Та й творчі перформанси з вивалювання сміття під гольф-клуб швидше спровокують явку пасивних прихильників Сапронова, ніж пасивних прихильників Кернеса. Але "маємо те, що маємо"; Україна ще не доросла до тонких політтехнологічних стратегій, а колишні регіонали — так тим більше.

Три наступних лідера між тим, вибившись з 3% -них кандидатів на загальноміський рівень, кожен по-своєму розпоряджаються раптовою можливістю. Ігор Балута, чию кампанію вже називають найгіршою, а її лідера — номінантом на безповоротно втрачений шанс, вирішив вдарити по "Фейсбуку", традиційно чужий аудиторії. У грубому наближенні електорат Балути — це харківський євромайдан, мисляча, м’яко пасіонарна центристська тусовка, що сумнівається, готова голосувати за кандидата "через його внесок в падіння Леніна" — тобто, за умовні, міфічні стигмати настання демократичного суспільства. Але Балута вийшов підгортати соцмережі, де сидить прагматичний, критично налаштований контингент, при найменших натяках на Леніна готовий кричати "а що ще він зробив? А де зростання сільського господарства? Де макроекономічні показники? Де інвестиції в абсолютних цифрах? Чому села не газифіковані, а народ ходить по нужді в дірку в підлозі?". І оскільки на дірку в підлозі відповісти нічого, адепти Ігоря Мироновича шаленіють, пересмикують над парком Горького і за фактом працюють скоріше на антирейтинг, ніж на рейтинг своєму кандидатові. І ні агітнамети, поставлені по три штуки, ні зворушливі вірші про "гігантський Ісполін" не вирівнюють викривлену реальність екс-губернатора.

Передвиборні жнива: хто й як жне свій електорат — фото 2

На фото: Ігор Балута

Юрій Сапронов, який спочатку повільно запрягав, раптово став набирати обертів в потрібному векторі. Він знайшов у собі сміливість вийти за межі "Фейсбуку" (а його ядерна аудиторія акумулювалася саме там) і пішов спілкуватися з народом на різноманітних зустрічах. Бізнес, студентство, креакли — це мислячий, але неявочний електорат, мобілізувати який на вибори може тільки живе спілкування. В іншому випадку — сотні лайків і конверсія тих, хто прийшов проголосувати в 2-3%. Подібно Кернесу, Сапронов не наростить зараз свого виборця багаторазово, але на відміну від Кернеса він має шанс змусити його прийти на дільниці. Ми, звичайно ж, вже проходили обіцянки водяних лічильників у кожен дім і іноземних інвестицій в кожен під’їзд, але "соціальний розвиток, наведення порядку і корінний перегляд", обіцяні Балутою, свідомо програють навіть обіцянці особисто вбити цвях в стіну харківському виборцю. До того ж, на руку Сапронову грає спочатку обрана і частково чистоплюйська стратегія — не мочити конкурента. Хоча, звичайно, це аргумент радше для думаючої аудиторії, ніж для консервативної, а скільки їх тих, думаючих, на квадратний метр Харкова.

Тарас Ситенко являє собою наочний приклад того, як зайти на вибори міського голови і зробити трохи більше, ніж нічого. При плюс-мінус рівних з Сапроновим стартових позиціях Ситенка зареєструвався кандидатом у мери і ... замовк. У той момент, коли навколодемократична громадськість намагалася розгледіти в темних конячках хоч якусь альтернативу Кернесу, "Самопоміч" зробила все, щоб її кандидат залишився неперсоніфікованим бійцем "партії без лідера". Промовчавши так близько місяця, Тарас Ситенко влився в партійний тренд засудження реклами "Відродження", чим повністю саморазвоплотився, перетворившись на ще одного критика Кернеса з безлічі. Це навіть не помилка місцевого штабу, це свідчення глибокого нерозуміння київським офісом "Самопомочі" харківських реалій. Не можна перемогти Кернеса, вимовивши чарівну фразу "Кернес поганий". Це не працює; у нас навіть фраза "я хороший" не особливо працює, а ви так взяли і вляпалися. Що пообіцяв майбутній мер виборцям? Він пообіцяв віддерти попереднього мера з тролейбуса. Ну, зашибись, як кажуть у нашому непростому і консервативному місті.

Передвиборні жнива: хто й як жне свій електорат — фото 3

На фото: Тарас Сітенко

Говорити про тенденції другого туру рано. Вже зараз по мережах набирає обертів меседж "хто завгодно, тільки не Кернес". Таким чином, демократичні кандидати готують собі (ну, і один одному трошки) ґрунт для другого туру, і цілком імовірно, що там так і станеться. Але до другого туру треба дійти, і для цього потрібно максимально девіртуалізувати своїх виборців. Ці вибори — боротьба не адмінресурсу і його відсутності, це боротьба за виведення на ділянки свого електорату, і криками про злісного опонента її не виграєш. Той, хто першим з трійки усвідомлює важливість цієї мобілізації, той і стане в поданні Кернеса найбільш небезпечним конкурентом. А заодно і найбільш вірогідним кандидатом в другій багатостраждальний тур мерських виборів вже втомленого від політики міста.

Депо


Похожие материалы (по тегу)